Вовочка вдається додому на кухню. Там матуся його обід варить. Він весело кричить їй:
– Мамочко, мамочко… Я люблю Ніночку з першого поверху!
– Ой, Вовочку
– не люби ти Ніночку з першого поверху. У неї вже скельце розбите. Він засмучено йде до зали. Там бабуся в крісло-гойдалці в’яже і дивиться телик.
– Бабуся, а бабуся… Я люблю Ніночку з першого поверху!
– Ой, що ти Вовочко, онуку мій дорогий… Не люби ти цього стерву! У неї вже скло розбите… Він мало не в сльозах іде до спальні. Там на ліжку лежить батько і читає газету.
– Па, а тат… Я люблю Ніночку з першого поверху…
– Ну й люби собі на здоров’я…
– Ага, а мені мама з бабою кажуть, щоб не любив. Мовляв, у неї вже шибка розбита.
– Ой, Вовочко, не слухай їх. Коли я одружився з твоєю мамою
– у неї не тільки шибка була розбита
– але вже й рама хиталася.
