У школі диктант. Вчителька диктує:
– Крокодил вийшов із річки і кинувся на мокру гальку… Весь клас (крім Вовочки, звісно) написав “гальку” з великої літери. Такі собі пошляки!
– Вовочко, поясни цим двоєчникам, чому ти написав “гальку” з маленької літери?
– А я її після крокодила і за людину не вважаю…

Прибігає Вовочка до батька:
– Тату! Щоправда, ти не засмутишся?
– Дивлячись через що.
– Та я твою каву пролив.
– Фігня!
– Ось і я про те саме! Але, схоже, твій комп’ютер не думає: тобто. він тепер взагалі не розуміє!

Вчитель просить учнів:
– Встаньте, хто вважає себе глухим. Після довгої паузи підвівся Вовочка.
– Ти справді вважаєш себе глухим?
– Hу не зовсім. Просто якось незручно, що ви один стоїте.

На уроці географії.
– Вовочко, як тобі не соромно? Ось я у твоєму віці вже всі країни знала!
– Так це не дивно, Марю Іванно, їх же на той час було лише дві чи три.

Вовочка питає у вчительки:
– Маре Іванно, а скільки років помирають осли?
– Чому ти про це питаєш, Вовочку? Погано почуваєшся?

Вихователька веде Вовочку додому з садка, а той каже їй, що на вулиці робиться:
– Он Машка у вікно дивиться, а он Петька в пісочниці копається, а он собаки ебутся.
– Вовочка хіба можна так висловлюватись
– це ж нецензурно, знаєш, як це в житті робиться?
– Як?
– Зверху напружується, а знизу розслаблюється, ну що зрозумів як це можна застосувати до нашого життя?
– Ага!
– Ну, і що ти зрозумів?
– Так, каже, у нашому житті не можна розслаблятися, а інакше виїбуть як собаку!

– Вовочко, ти чому клей нюхаєш?
– Бабуся, це нам додому по праці задали.

Вчителька:
– Вовочка назви 2 займенники. Вовочка: Хто? Я? Вчителька:
– Правильно, Вовочко.

Мариванна
– п’ятому «А»:
– То хто мені відповість, який цей час? Він прибирає, вона прибирає, ти прибираєш… Вовочка:
– Думаю, що передноворічний.

Вчитель креслить на дошці трикутник і питає Вовочку:
– Який це кут
– гострий, прямий чи тупий? Вовочка у ступорі. Петя підказує:
– Такий самий, як ти! Вовочка радісно:
– Цей кут крутий!