Вовк занурив хвіст у річку. Не встиг він вимовити: “Ловись рибка…” як його обгризла зграя пірань.

Вчителька:
– Діти, поговоримо сьогодні про генії! Майже всі вони одночасно могли робити кілька справ!
– Ось здивували!
– каже Вовочка,
– до речі, ви жінки, в принципі, не геніальні! Ви не можете одночасно стояти на табуреті, чистити зуби…
– Можемо!
– перебиває його Маша.
– …і ссати у раковину!
– Закінчує Вовочка.

Як міркують діти: Якщо це моє, це моє. Якщо це твоє, це моє. Якщо мені це подобається, то це моє. Якщо я можу в тебе це забрати, то це моє. Якщо я гадаю, що це моє, то це моє. Якщо я це побачив перший, то це моє. Якщо ти це тримав у руках, але потім поклав, це моє. Якщо я це тримав у руках, але потім поклав, то це, як і раніше, моє. Якщо це схоже на те, що маю вдома, то це моє. Якщо це зламано, це твоє.

Хлопчик підходить до поліцейського:
– Дядько поліцейський, розколіть горішок! Трісь…
– На! За кілька хвилин усе повторюється.
– Дядько поліцейський, розколіть горішок!
– Послухай, дитино, принеси цілий мішок, я тобі миттю наколю їх.
– Ага, ви думаєте, вони на смітнику кульками лежать?

Перебирає Дід Мороз листи від дітлахів, розпаковує, читає про себе: “Доброго дня, Діду Морозе, борода з…” Це я вже читав, що там ще.. “Доброго дня, Діду Мороз, пише тобі Петров Діма 5 років. двічі! Дід Мороз, це не спам, це реальний спосіб заробити…”

– Які способи виховання дітей ви вважаєте за прийнятні?
– Ми у цьому плані повністю покладаємось на Кримінальний кодекс.

– До чого замурзані діти бувають!
– Це точно. Мені вчора довелося трьох відмивати, доки не знайшов свого!

– Бородулін, до дошки! Вірш вивчив?
– Я… Це… Як його…
– Не вивчив? Сідай, два!
– За що? І слова не дали сказати!..
– Добре, починай.
– Що починати?
– Вірш!
– Я не вивчив.

Маленький хлопчик повертається зі школи і каже своєму батькові:
– Тату, сьогодні я написав про тебе у своєму творі.
– Серйозно? А яка була тема?
– Тема
– “Мій ідеал, приклад для наслідування”.
– Ну що ж, я задоволений, і що ти там написав?
– Ну що ти сильний, гарний, розумний, ввічливий. Розчулений батько каже:
– Чесно кажучи, я й не знав, що так багато для тебе значу…
– Та ні, просто я не знаю, як це пишеться
– Арнольд Шварценегер, Шварценегар, Швартснегер…

Сина пригостили яблуком. Він мовчки бере і дивиться на мене. Я:
– Що треба сказати?
– А ви його помили?