Вчора у гості до подруги заходила. Сидимо п’ємо чай з нами її дочка (5 років). Ми розмовляємо, її доча робить ковток і з розумним виглядом промовляє:
– Горацій! Я з величезними дикими очима:
– Асько, ти знаєш Горація, тобі що, його мама читає?! Тут подруга, поперхнувшись, мабуть, судомно згадує, хто це такий. А дівчинка з поблажливістю в голосі:
– Цай горацій, обовглася!
